<< Главная страница

Михайло-семилIток



Категории Антiн Лотоцький ()Ў ./ 13 Клас (hid)Ў ../../SCHOOL/13class/

Оригинал Оповiдання з народного переказу I
Було се дуже давно. Ще як на нашi землi набiгав дикий кочовий народ печенiги й нищив та руйнував села й мiста, а людей убивав або забирав у тяжку неволю. А панував тодi в нашому славному золотоверхому Києвi князь Володимир. У князя був син Михайлик. Молоденький ще був князенко Михайлик, семилiток, але що се за дитина була! Якi славний стрiлець був iз нього. Було, ганяється конем (бо й на ком ïздив, наче вродився на ньому), птаху на лету з лука вцiлить. Як, батько, князь Володимир, виправляється, було, чи то на лови, чи то в бiй, усе вiн, було, проситься, щоби i його взяв iз собою. Славний був лицар князенко Михайлик-семилiток. Батько його дуже любив, любив його й увесь народ. — Знати, що лицарська кров плине в ньому, — говорили люди. II I сталося тодi, що печенiги великою силою насунули на Вкраïну. Пiдiйшли пiд самiсiнький Киïв i облягли його з усiх сторiн, як чорна хмара. Добуваються до Києва, б'ю таранами в мури. От-от, думають, буде Киïв наш. Та де там! Мури стоять, як стояли, подаються. Стрiляють печенiги до мiста, до киян, що стоять на мурах, та стрiли не ронять киян, лише вертають i ранять самих печенiгiв. Печенiги спитали ворожбитiв, чому вiдбуваються такi дива. Тi вiдповiли, Михайлик — душа i сила цього народу, i поки вiн живий, Києва не взяти. Один порадив запропонувати киянам видати князенка за обiцянку вiдступити вiд облоги. Печенiги вiдправили послiв до Володимира. III Прийшли посли в княжий терем зi своєю пропозицiєю. Володимир послав скликати вiче. IV Володимир розповiв народовi про печенiзьку пропозицiю. Громада загула, зашумiла: — Що, Михайлика, Михайлика! Нi, ми Михайлика не дамо вiд себе, годi! Любили кияни Михайлика, бо хоч вiн iде й маленький був, а вже могли пiзнати в ньому доброту й хоробрiсть. Вже тепер бачили вони в ньому свого будучого князя, що принесе славу Києву та Вкраïнi. Але один чорний дух почав намовляти старшого сина князя Володимира Лихослова. Був вiн злий, боягузливий та потворний на вигляд. Лихослов та боярин Збигонь переконали народ вiддати Михайлика в заклад печенiгам. Князь мусив згодитися. V Михайлик засумував, бо бачив, що народ ще несвiдомий, кого вiн вiддає i що цим сам собi готує загибель. Вiн виступив перед громадою й попрощався. Виïхав на золотому конi через золотi ворота й перебив усе печенiзьке вiйсько. — Оте є моя остання тепер прислуга тобi, мiй рiдний Києве! Не верну я до тебе, аж поки весь народ не прийде до свiдомостi, хто вiн, яка в його сила, не отямиться. Прощай, Києве, прощай!.. I глянув ще востаннє на золотоверхий Киïв та й зник. Поïхав далеко-далеко, за сьомi гори, за сьомi рiки. Там поставив золотi ворога та й стереже ïх до слушного часу. Сидить вiн гам i нiколи не старiється, — усе вiн такий, яким вийшов iз Києва, молодий, семилiток... Смiливi лицарi не раз вiдстоювали Украïну в боротьбi з ворогом — завойовником. Оповитi легендами, ïхнi iмена прийшли в наше сьогодення. Серед них — князенко Михайлик, малолiтнiй захисник Києва вiд хана Батия. Чорною хмарою вороги насунули на Вкраïну, обступили Киïв. Та не можна знищити народ, поки жива його душа. Вiче погодилося видати князенка у заручники. Зробили свою справу чорнi духи, але не почорнили душу мудрого Михайлика, який закликав народ об'єднатися, усвiдомити хто вiн, яка в його сила.

Метки Михайло-семилiток, АНТIН ЛОТОЦЬКИЙ, скорочено, стисло, уривки, у скороченому вигладi, коротко
Михайло-семилIток


На главную
Комментарии
Войти
Регистрация